Abstract:
У статті розглядаються основні напрями та наслідки впливу педології на вітчизняну соціальну педагогіку в 20-ті роки ХХ століття, який мав суперечливий характер. Показано, що педологія як міждисциплінарна наука про дитину, яка об’єднувала фізіологічні, психологічні, соціологічні, педагогічні знання, та рефлексологія, що отримала у досліджуваний період широке розповсюдження в Україні, стали науковим підґрунтям для теорії соціального виховання. Соціальна педагогіка, спираючись на педологічні ідеї, тяжіла до педоцентризму й намагалась поставити в центр виховного процесу особистість дитини, розглядала її як цілісність, обґрунтовувала необхідність індивідуального підходу. Однак в умовах радянського тоталітаризму, педологія вимушена була зосередитись формуванні «нової людини» і поступово стала інструментом соціальної інженерії, ідеологічного та політичного тиску.
Підкреслено, що вітчизняна педологія впливала не лише на теорію соціального виховання, а й на соціально-педагогічну практику. З метою практичного застосування педологічних знань, проведення наукових досліджень, надання консультативної допомоги педагогам освітніх закладів було створено педологічну службу, яка охоплювала державні установи, наукові заклади, дослідно-педологічні станції, дослідні і опорні заклади освіти, педологічні осередки масових шкіл. На початку 30-х років ХХ століття розпочались критика педології й політичне переслідування педологів, що призвело до знищення цієї наукової галузі. Це негативно позначилось на теорії й практиці соціального виховання, яке втратило свою пріоритетність і поступово перетворилось у виховання комуністичне.
