Abstract:
У статті здійснено теоретико-методологічне обґрунтування та концептуалізацію процесів трансформації вітчизняної системи соціальної роботи в умовах масштабних криз і катастроф екзистенційного характеру, спричинених повномасштабною військовою агресією проти України. Обґрунтовано необхідність невідкладного еволюційного транзиту від традиційної, реактивно-патерналістської парадигми надання пасивної матеріальної та натуральної допомоги до проактивної екосистемної моделі інтегрованого гуманітарного реагування.
Здійснено ретроспективний аналіз еволюції підходів до соціального захисту в умовах надзвичайних ситуацій, виокремлено три ключові етапи: патерналістсько-компенсаторний, реактивно-адаптивний та сучасний екосистемно-інтегрований. Висвітлено здобутки сучасного наукового дискурсу за участю вітчизняних і зарубіжних дослідників, де соціальна робота розглядається на перетині соціальної політики, катастрофознавства, клінічної психології та системного управління.
Сформульовано та деталізовано структуру інтегрованої системи гуманітарного реагування на мікро-, мезо- й макрорівні. Ключовим інструментом цієї системи визначено крос-секторальний кейс-менеджмент, який забезпечує маршрутизацію отримувачів послуг між секторами психосоціальної підтримки, правової допомоги, матеріального забезпечення та сприяння зайнятості. Розкрито роль деінституціалізації та локалізації допомоги через створення мережі центрів життєстійкості у територіальних громадах. Особливу увагу приділено питанням подолання вторинної травматизації та збереження професійного ресурсу фахівців із соціальної роботи шляхом упровадження системної супервізії.
