Зарубіжний досвід диференціації форм публічно-приватного партнерства у воєнному та повоєнному відновленні економіки: можливості адаптації в Україні

Abstract

У статті досліджено зарубіжний досвід диференціації форм публічно-приватного партнерства у воєнному та повоєнному відновленні економіки. Обґрунтовано, що в умовах високої безпекової, фінансової та інституційної невизначеності публічно-приватне партнерство не може розглядатися як універсальна договірна форма, придатна для всіх секторів і етапів відновлення. На основі порівняльного аналізу практик Ліберії, Мозамбіку і Південної Африки, Косова, Боснії і Герцеговини, Хорватії, Сербії, Чорногорії, Північної Македонії, Північної Ірландії, Кот-д’Івуару, Йорданії, Колумбії, Кенії та Руанди визначено різні рівні приватної участі у відновленні та модернізації інфраструктури — від сервісних, експлуатаційних і управлінських контрактів до концесій, платежів за експлуатаційну готовність і моделей проєктного фінансування. Запропоновано фазово-адаптивний підхід до вибору форм публічно-приватного партнерства, який передбачає поступове розширення функцій, фінансової участі та ризиків приватного партнера залежно від стану інфраструктурного активу, рівня безпекової загрози, прогнозованості попиту, інституційної спроможності публічної сторони та доступності механізмів покриття політичних і воєнних ризиків. Обґрунтовано можливості адаптації такого підходу в Україні через формування диференційованого портфеля проєктів відновлення — від коротко- і середньострокових договорів на управління, експлуатацію та технічне обслуговування до довгострокових концесій, BOT, DBFOT, DBFOM і моделей із платежами за експлуатаційну готовність.