Неоіндустріалізм як науково-практична парадигма державної політики повоєнного відновлення економіки України

Abstract

Усвідомлення проблем і завдань повоєнної відбудови України та відповідного світового досвіду доводить: вихідним положенням державної політики відновлення національної економіки має стати опрацювання її науково-практичних засад. Метою статті є обґрунтування методології визначення неоіндустріалізму як науково-практичної основи державної політики повоєнного відновлення економіки; ідентифікація відповідної парадигми відбудови та її базових положень; виокремлення похідних фундаментальних наукових теорій, які в комплексі забезпечать ефективну відбудову України та змістовних складових реалізації політики відновлення економіки на засадах неоіндустріалізму. Опрацьована методологія містить такі етапи виокремлення визначальних цілей відновлення; ідентифікацію означеної парадигми — економічної школи, яка б за своїм потенціалом була в змозі забезпечити досягнення цілей, а також розкриття сутнісних положень парадигми; систематизацію гносеологічних ліній «визначальне положення парадигми» — «ціль повоєнного відновлення економіки»; окреслення додаткових теорій, спрямованих на відновлення; обґрунтування змісту та дефініції поняття «державна політика повоєнного відновлення економіки України». Є гносеологічно-дослідницьке та конкретно-історичне підґрунтя науково-практичною парадигмою повоєнного відновлення національного господарства ідентифікувати економічну школу неоіндустріалізму. Опрацювання наробіток засновників неоіндустріалізму J. K. Galbraith, D. Bell й A. Toffler та їх сучасних послідовників: зарубіжних і вітчизняних вчених, дає підстави зазначити, що також є доцільним застосувати концепцію техніко-економічного укладів і теорію довгих хвиль Кондратьєва; теорію економічної режимології та концепцію антисипативного менеджменту й теорію національних ділових культур. Дефініцію категорії «державна політика повоєнного відновлення економіки України» може бути викладено таким чином. Це — система логічно взаємоузгоджених науково-практичних засад, концептуальних підходів і заходів державної регуляторної політики в інституціональній, економічній, соціальній, науково-технічній і природничо-охоронній сферах, які в комплексі забезпечують досягнення довоєнного рівня та визначають базові принципи, стратегічні напрями й механізми структурної трансформації й модернізації національної економіки та формують умови виходу країни на траєкторію сталого тривалого якісно нового соціального розвитку за кращими світовими стандартами.