Abstract:
У статті здійснено теоретичне осмислення самоосвітньої діяльності як педагогічної категорії в контексті професійної підготовки майбутніх фахівців соціономічної сфери. Актуальність дослідження зумовлена зростанням суспільного запиту на фахівців, здатних до неперервного професійного саморозвитку, автономного навчання та відповідального управління власною освітньою траєкторією в умовах динамічних соціальних змін. У статті проаналізовано зарубіжні та вітчизняні наукові підходи до трактування самоосвітньої діяльності в межах педагогіки, психології освіти, андрагогіки й теорії навчання впродовж життя.
Метою статті є теоретичне обґрунтування сутності самоосвітньої діяльності як педагогічної категорії та визначення її місця й значення в системі професійної підготовки майбутніх фахівців соціономічної сфери. Методологічну основу дослідження становлять системний, діяльнісний та особистісно орієнтований підходи. Для досягнення мети використано комплекс теоретичних методів: аналіз і синтез наукових джерел, порівняльно-термінологічний аналіз, узагальнення та логіко-структурний аналіз.
У результаті дослідження обґрунтовано діяльнісну природу самоосвітньої діяльності, розкрито її структурну організацію та аксіологічне наповнення. Доведено, що в професійній підготовці майбутніх фахівців соціономічної сфери самоосвітня діяльність виконує інтегративну функцію, поєднуючи формальне навчання з процесами саморозвитку, саморегуляції та професійного становлення. Визначено перспективи подальших досліджень, пов’язані з розробленням педагогічних умов і моделей формування вмінь самоосвітньої діяльності у вищій школі.
