Режим Абдель Керима Касема (1958–1963) у Іраку та американська політика на Близькому Сході

Abstract

Стаття присвячена аналізу зовнішньої політики Сполучених Штатів Америки щодо іракських курдів у період правління генерала Абдель Керіма Касема (1958–1963), коли Ірак переживав значні політичні трансформації. У дослідженні розглядаються причини і наслідки зміни зовнішньополітичного курсу США після іракської революції 1958 року, а також значення курдського національного руху в контексті Холодної війни. Особливу увагу приділено ролі Демократичної партії Курдистану (ДПК), діяльності Мустафи Барзані, а також взаємодії курдських сил з радянським блоком та західними державами. На основі аналізу урядових меморандумів, директив Ради національної безпеки США, а також сучасної історичної літератури показано, що політика США була обмеженою й обережною. Незважаючи на зацікавленість у послабленні режиму Касема, Вашингтон остерігався відкритої підтримки курдських повстанців через їхні зв’язки з комуністами та ризики погіршення відносин з союзниками в регіоні – Туреччиною та Іраном. Водночас курдська проблема поступово ставала інструментом геополітичного тиску США. У статті стверджується, що американська адміністрація прагнула зберегти вплив на Близькому Сході шляхом стримування радянської експансії та захисту доступу до енергоресурсів. Дослідження дає змогу краще зрозуміти складну конфігурацію міжнародних відносин, взаємодію національних рухів з глобальними геополітичними процесами, а також логіку прийняття зовнішньополітичних рішень у Вашингтоні в умовах ідеологічного протистояння.