Діяльність правозахисних організацій в УРСР у 1970–1990-х рр.: історіографічний аспект

Abstract

У статті проаналізовано особливості досліджень правозахисного руху 1970–1990-х років на території УРСР. Через особливості суспільно-політичної ситуації дослідження правозахисного руху у 1970–1980-х роках було неможливе вітчизняними вченими; публікації з цієї проблематики з’являлися лише закордоном. Ця тематика стала предметом зацікавлення фахових істориків в Україні лише від 1990-х років. Саме тому у цій розвідці предметом аналізу стали дослідження уже від 1991 р. Стверджено, що історіографія правозахисного руху на території УРСР пройшла декілька етапів – від документального фіксування фактів у період становлення незалежности, коли видавали переважно мемуарно-документальні праці до комплексних інтерпретацій, які носять концептуальний характер. Тільки на сучасному етапі з’явилисяперші ґрунтовні роботи. Визначено основні тематичні напрямки вивчення українського правозахисного руху, серед яких: аналіз програмових засад УГГ, правозахисний рух як складова сучасного українського державотворення, просопографічні дослідження, позацентурна преса як складова діяльности УГГ, реґіональні особливости діяльности УГГ. Щодо подальших наукових розвідок на тему діяльности Української гельсінської групи, проведений аналіз дозволяє вказати на необхідність розгляду у майбутньому правової бази діяльности Гельсінського руху в Україні, розвитку міждисциплінарних досліджень, які б поєднували історичні, юридичні, психологічні аспекти проблеми. Рівно ж важливим напрямком слід уважати розгляд правозахисних організацій в УРСР у контексті діяльности аналогічних організацій на території Центрально-Східної Європи. Попри важливість теми проаналізована історіографія правозахисного руху в Україні дозволяє ствердити, що на сьогодні вона опинилася на маргінесі розвитку української історичної науки.