Abstract:
У статті досліджується сутність та структура резильєнтності суб’єктів публічного управління, яка набуває критичного значення в умовах сучасної турбулентності, зумовленої соціально-політичними, економічними та воєнними викликами. Автор аналізує наукові підходи до визначення резильєнтності як багатовимірного явища, що включає когнітивні, емоційно-регуляційні, мотиваційно-ціннісні, комунікативні та організаційно-функціональні компоненти, а також її прояви на індивідуальному, груповому та організаційному рівнях. Проведено системно-структурний та порівняльно-аналітичний аналіз зарубіжних і вітчизняних джерел, що дозволяє виділити ключові фактори, що забезпечують формування та підтримку управлінської стійкості. Особлива увага приділяється ролі психологічної гнучкості, емоційного інтелекту, саморефлексії та професійної мотивації, а також взаємозв’язку індивідуальної та колективної резильєнтності з організаційними механізмами стабільності. Розглянуто інституційні та ціннісно-етичні передумови розвитку резильєнтності, її значення для підвищення ефективності функціонування державних органів, адаптації до кризових ситуацій та забезпечення сталого розвитку публічного сектору. Висновки статті підкреслюють інтегративний характер резильєнтності як системної компетенції, необхідної для сучасних управлінських практик, а також визначають перспективи подальших досліджень у сфері розробки методичних інструментів, освітніх програм і практик управління стійкістю державних службовців. Праця має практичне та концептуальне значення для розвитку сучасної парадигми публічного управління, орієнтованої на ефективність, адаптивність та довіру громадян.
