Виховання медіакультури майбутніх учителів в умовах цифрової трансформації освіти

Abstract

У статті здійснено комплексний теоретичний аналіз проблеми виховання медіакуль- тури майбутніх учителів у контексті глобальної цифровізації та викликів воєнного часу. Актуальність дослідження детермінована необхідністю переосмислення професійної підготовки педагогів в умовах гібридної війни та активних інформаційно-психологічних операцій, коли інформаційний простір стає полем битви за свідомість. Наголошено, що традиційні техноцентричні підходи, які зводять медіакультуру суто до ІКТ-компетентності (володіння інструментарієм), є недостатніми для забезпечення інформаційної безпеки освітнього процесу. Обґрунтовано трансформацію професійної ролі вчителя – від транслятора знань до «менеджера з медіаімунітету» та фасилітатора безпечного цифрового середовища. На основі системного підходу запропоновано та деталізовано нову, холістичну структуру медіакультури як інтегративної професійно-особистісної якості, що складається з чотирьох взаємопов’язаних компонентів. Охарактеризовано зміст цих компонентів: 1) аксіологічно-мотиваційний (сформованість інформаційної етики, академічної доброчесності та ціннісного ставлення до інформації); 2) когнітивно-інформаційний (глибокі знання психології медіавпливу, розуміння алгоритмів штучного інтелекту, здатність ідентифікувати фейки, маніпуляції та deepfakes); 3) діяльнісно-проєктивний (уміння проєктувати психологічно комфортне й безпечне цифрове освітнє середовище, застосовувати новітні технології для розвитку критичного мислення учнів); 4) рефлексивно-прогностичний (здатність до самомоніторингу, прогнозування інформаційних ризиків та володіння навичками професійного самозбереження). Ключовою науковою новизною визначено включення до структури медіакультури компетенцій протидії дезінформації та складника «самозбереження» (профілактики цифрового вигорання), що є критично важливим для забезпечення стійкості педагога в умовах перманентного стресу.