Мовна репрезентація концепту «Україна» в народнопісенному дискурсі

Abstract

У статті проаналізовано мовну репрезентацію концепту «Україна в народнопісенному дискурсі, який розуміємо як специфічний мовно-культурний простір, що зберігає, відображає і транслює цінності, уявлення, світогляд і почуття, закодовані в народнопісенних текстах. Теоретичною базою дослідження слугували наукові праці, у яких концепт розглянуто як одиницю мислення, представлено сфери його розуміння та виявлено його здатність до асоціативних і смислових відтінків. Концепт розглянуто як ментальне утворення, що є базовою одиницею мисленнєвого коду людини та результатом пізнавальної діяльності індивіда й суспільства. Акцентовано увагу на розумінні концепту «Україна» як ключового національного феномену, що транслює українську мовну свідомість та історичну пам’ять народу. Аналіз фактичного матеріалу показав, що в народнопісенному дискурсі концепт «Україна» найчастіше вербалізований ядерними лексемами «Україна», «земля», «країна», «держава», «батьківщина», «край», «народ». Оскільки контекст впливає на формування лексико-семантичних складників концепту, у статті виявлено й проаналізовано периферійні лексеми, які формують семантико-образну характеристику концепту (моя, наша, рідна, щира, славна, розлогий). Встановлено, що для народнопісенного дискурсу характерними є лексеми «ненька» й «мати», концептотвірний потенціал яких розкрито через метафори Україна-ненька, Україна-мати. Називання України матір’ю чи ненькою має глибоке символічно-ціннісне підґрунтя, що сягає площини історичного розвитку світогляду українців. З’ясовано, що ці лексеми презентують семи «любов», «материнство», «турбота», «страждання», «народження». Концепт «Україна» в національній концептосфері українців постає як багатовимірне утворення, яке об’єднує історичний, культурний та емоційно-оцінний компоненти.