Взаємодія релокованого закладу вищої освіти та приймаючої громади: досвід, виклики, перспективи

Abstract

У статті визначено особливості, виклики, механізми та перспективи взаємодії релокованого закладу вищої освіти та приймаючої громади на прикладі досвіду Державного закладу «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка». Акцентовано, що в умовах повномасштабного російського вторгнення у відповідному закладі вищої освіти протягом 2022–2025 рр. сформована своєрідна мобілізаційна модель освітньої системи, яка спирається на механізми діяльності в умовах воєнного стану, що були напрацьовані ще в 2014 році у зв’язку з російською агресією на сході України, а також нові перспективні напрями розвитку взаємодії релокованого закладу вищої освіти та приймаючої громади. Зазначено, що така система характеризується гнучкістю та високим рівнем самоорганізації, здатна швидко реагувати на зовнішні й внутрішні виклики в ситуаціях невизначеності. Наголошено, що застосування релокованим закладом вищої освіти напрацьованих та нових механізмів сприяє позитивним соціально-культурним й економічним змінам у приймаючих громадах та зменшенню міграційних процесів молоді. Звернено увагу, що представлена мобілізаційна модель освітньої системи допомагає закладу вищої освіти у створенні персональної мережі корисних й перспективних контактів, забезпечує підтримку, відновлення та стабілізацію в умовах релокації. Зазначено, що стратегія розвитку університету враховує зміни в системі освіті, спрямовані на підвищення якості надання освітніх послуг та його конкурентоспроможності в новому соціокультурному контексті, визначає перспективи розвитку та взаємодії університету з різними соціальними інституціями громади в умовах воєнного стану та повоєнного відновлення.