Фокалізація як інструмент портретування антропоморфних персонажів в повістях «36 і 6 собак» Г. Вдовиченко та «Лео-Фу, або Я народився собакою» В. Захабури

Abstract

У статті досліджено фокалізацію як наративний інструмент портретування антропоморфних персонажів у сучасній українській дитячій прозі на матеріалі повістей В. Захабури «Лео-Фу, або Я народився собакою» та Г. Вдовиченко «36 і 6 собак». Актуальність розвідки зумовлена тенденцією літературознавства до осмислення творів для дітей у поетикальному вимірі, де наративна перспектива визначає індивідуалізацію героїв. Спираючись на типологію Ж. Женетта, доведено, що фокалізація забезпечує поєднання зовнішніх характеристик персонажів з їхнім внутрішнім світом. Виявлено, що фіксована внутрішня фокалізація у творі В. Захабури максимально суб’єктивує наратив. Портрет героя конструюється через саморефлексію, тілесносенсорний досвід і гумористичне переосмислення норм. Завдяки суб’єктивній перспективі тифікація героя динамічно змінюється під впливом війни до ролі собаки-терапевта. У повісті Г. Вдовиченко портретування здійснюється за допомогою різних типів перспективи. Нульова фокалізація слугує для створення колективного портрета через емоційно зрозумілу родинну метафору. Змінна внутрішня фокалізація дозволяє розкрити психологічні риси, конфлікти й травматичний досвід кожного з собак. Взаємодія змінної внутрішньої й нульової фокалізації, а також залучення узагальнених та об’єктивних перспектив створюють ефект багаторівневого портретування. Образ персонажа формується з уявлень про себе, зовнішніх оцінок і стереотипів. Зроблено висновок, що залучення різних типів фокалізації допомагає створювати емоційно насичені образи, які розвивають емпатію.