Abstract:
Стаття присвячена дослідженню прийому стирання як стратегії поетичної трансформації в еволюції американського сонета доби постмодернізму. У статті розкрито специфіку переосмислення канонічної сонетної форми в умовах постмодерністської поетики, що характеризується деконструкцією традиційних структур, інтертекстуальністю та інтенсивними експериментами з архітектонікою мовленнєвого матеріалу. Визначено, що стирання функціонує як особливий спосіб створення нового тексту шляхом редукції вже існуючого, у результаті чого формується поетичний текст із принципово новими семантичними і композиційними характеристиками.
З’ясовано, що застосування техніки стирання сприяє трансформації сонета з жорстко регламентованої форми у відкриту текстову модель, у якій важливу роль відіграють фрагментарність, лакунарність і візуально-архітектонічна організація сторінки. Особливу увагу зосереджено на аналізі поетичної практики Джен Бервін, зокрема її книги «Сітки», де здійснено художнє переосмислення сонетів Вільяма Шекспіра шляхом їх часткового стирання через притлумлення первинного тексту. Розкрито, що внаслідок редукції тексту виникає ефект палімпсесту, який забезпечує одночасну присутність канонічного джерела і нового авторського висловлювання. Доведено, що прийом стирання виконує інтертекстуальну, семантичну і візуально-архітектонічну функції, формуючи новий тип поетичної структури, характерний для постмодерністської літератури. Зроблено висновок, що використання прийому стирання як художньої стратегії є важливим чинником еволюції американського сонета, що засвідчує здатність традиційної форми до адаптації в умовах постмодерністського культурного контексту
