Публіцистичний та щоденниковий дискурси: лінгвопрагматичні виміри

Abstract

У статті подано зіставну характеристику щоденникового і публіцистичного дискурсів у лінгвопрагматичних вимірах. Визначено мовні стратегії й тактики репрезентації авторського «я», особливостей взаємодії адресанта й адресата, а також засоби вираження суб‟єктивної оцінки та комунікативних інтенцій у текстах різних типів. Дослідження, здійснене на матеріалі українського щоденникового дискурсу Олеся Гончара, Івана Чендея, Олександра Довженка, Олеся Волі; публіцистичного – Миколи Жулинського, Павла Мовчана, Світлани Єрмоленко, Оксани Забужко спрямоване на з‟ясування принципових відмінностей між щоденниковим і публіцистичним дискурсами. Сфокусовано увагу на письменницькій публіцистиці, яка постає потужним каталізатором суспільного діалогу: пробуджує іетерес до актуальних проблем, провокує дискусії, розкриває багатогранність думок і вчить суспільство чути одне одного. З‟ясовано, що публіцистичне слово письменника є ефективним засобом пожвавлення суспільної комунікації, оскільки здатне не лише порушувати гострі питання, а й ініціювати розлогий діалог, впливаючи на формування громадської свідомості. Воно виходить за межі суто літературного явища й функціонує як соціокультурний чинник, що формує суспільні настрої та ціннісні орієнтири. Натомість наголошено, що щоденниковий дискурс фіксує інтимний вимір авторської свідомості, віддзеркалює еволюцію думок, переживань і світоглядних установок діариста-митця. Також він є цінним джерелом для дослідження індивідуального стилю, мовної особистості, внутрішніх мотивацій творчості та прихованих смислових домінант публіцистичних текстів. Доведено, що діаруш дає змогу простежити, як особистий досвід трансформується у публічне висловлювання, а внутрішня рефлексія – у суспільно значеннєву позицію. У результаті аналізу було виявлено, що для щоденникового дискурсу властива автоадресованість та рефлексивність, для публіцистичного – соціальна орієнтація та вплив на масову аудиторію. Публіцистика належить до переконувального типу дискурсу, підґрунтям якого є вербальна взаємодія суб‟єктів комунікації, спрямована на реалізацію авторської інтенції впливу та переконання. У щоденниковому дискурсі авторське «Я» постає домінантним смисловим ядром тексту, оскільки саме воно організовує його зміст і структуру. Щоденниковий запис є простором безпосереднього самовираження автора, де домінує індивідуальна перспектива бачення подій, переживань і оцінок. Однією з визначальних ознак такого дискурсу постає саморефлексія – зосередженість діариста на власних думках, емоційних станах і внутрішніх переживаннях.