Abstract:
У статті проаналізовано діалектні форми прийменників і сполучників, ужиті в збірці малої прози Олени Лотоцької «Ангели в намистах» (2023), яка вже була об‟єктом дослідження щодо репрезентації в ній говіркових елементів різних мовних рівнів зокрема та в контексті актуалізації поліського мовлення в художньому дискурсі загалом. Відзначено дві тенденції в способах репрезентації службових частин мови в художніх текстах письменниці: в авторському дискурсі – традиційні літературні форми прийменників та сполучників, у мовленні персонажів – говіркові морфологічні діалектизми зазначених частин мови. Зауважено, що основними репрезентантами з виразними діалектними рисами з-поміж прийменників є просторові келє, пуд, поперук, послє, серед сполучників – сурядний єднальний да (да й) і протиставний зато та підрядні умови коб, єслі, якшо, мети шоб, з‟ясувальний шо. Спостережено явище конверсії в системі службових частин мови, зумовлене полісемією низки їх складників. Констатовано, що діалекті форми прийменників та сполучників зумовлені здебільшого фонетичними рисами представленої середньополіської говірки в царині вокалізму та консонантизму. Узагальнено, що зафіксовані в текстах говіркові форми прийменників і сполучників представлено в низці лексикографічних праць, які підтверджують наявність цих діалектизмів на теренах Полісся, переважно в середньополіських і західнополіських говірках. Визначено, що досліджувані діалектизми в збірці малої прози письменниці виконують дві основні функції: комунікативну та експресивно-виражальну. Зазначено, що прийменники-діалектизми та сполучники-діалектизми поряд з іншими діалектними елементами інших лексико-граматичних класів слів як репрезентанти говіркового мовлення персонажів – виразна ознака ідіостилю письменниці, яка максимально точно в художньому дискурсі відтворює особливості рідної середньополіської говірки.
