| dc.description.abstract |
У статті здійснено спробу переосмислення ідей аналітичної психології К. Юнга і сучасних неоюнґіанців у контексті педагогічної теорії і практики виховання. Розкрито філософсько-психологічні засади неоюнґіанського підходу, що протиставляється раціоналістичній і стандартизованій моделі освіти та орієнтується не лише на передавання знань, а й на цілісну трансформацію особистості, формування глибокого внутрішнього зв’язку між учнем і вчителем, урахування ролі колективного несвідомого, символів, архетипів і міфів.
Проаналізовано науковий доробок М. Якобі, Х. Дікманна, Дж. Аллана, Т. Мура, К. Мейса та інших, які підкреслюють значення емпатії, символічного мислення, внутрішнього діалогу і використання казок як інструменту педагогічної взаємодії і перевиховання. Наведено приклади того, як архетипові образи (Попелюшка, Червона Шапочка, Котигорошко та ін.) можуть стати психоемоційним дзеркалом для вчителя і допомогти зрозуміти психологічний стан дитини.
Окреслено принципи, за якими вчитель є не контролером, а супровідником дитини в процесі її особистісного становлення. Обґрунтовано, що освіта в неоюнґіанському розумінні є простором особистісної трансформації й індивідуації, яка постає альтернативою функціоналістським підходам.
Наголошено на актуальності подальшої психологізації освіти й розвитку психоаналітичної педагогіки як засобу гуманістично орієнтованого виховання й формування цілісної особистості учня. Основним вектором подальших розвідок визначено екзистенційний, що допомагає формувати смисли у навчанні й житті. |
uk_UA |