Abstract:
У статті здійснено науковометодологічний аналіз рекреаційної діяльності як чинника розвитку світогляду особистості в умовах сучасного суспільства, що розглядається не лише як спосіб відновлення фізичних і психоемоційних ресурсів, а й як значущий педагогічний та культурноосвітній феномен, здатний формувати ціннісні орієнтації, життєві стратегії та духовно-моральні установки людини.
Методологічну основу досліджуваної проблеми становлять рекреалогічний, системний, комплексний, аксіологічний, ноологічний, психосоціальний і педагогічний підходи. Визначено, що саме поєднання рекреаційних практик із процесами навчання, соціалізації та виховання сприяє формуванню гармонійної, ціннісно зорієнтованої особистості, здатної до саморозвитку й конструктивної взаємодії із соціокультурним середовищем.
У статті доведено, що педагогічний вимір рекреаційної діяльності реалізується через інтеграцію рекреаційних технологій у освітній процес, створення рекреаційно-освітніх просторів та формування рекреаційної компетентності особистості. Це дозволяє розглядати рекреаційну діяльність не лише як чинник оздоровлення, але і як важливий інструмент світоглядного розвитку, своєрідний «каталізатор» світоглядного зростання особистості, що гармонізує фізичні, психічні, когнітивні та духовні ресурси людини.
