Abstract:
У статті визначено сутнісні засади цифровізації педагогічної комунікації та досліджено зміни взаємодії між учасниками освітнього процесу. Проаналізовано вплив швидкого розвитку цифрових технологій на структуру навчальних просторів і характер міжособистісного спілкування. Схарактеризовано ключові виклики, зокрема ризик соціальної ізоляції, цифрової втоми та нерівного доступу до технічних ресурсів.
Розкрито нову роль викладача як фасилітатора, здатного організовувати інтерактивні дискусії й підтримувати адаптивні моделі навчання. Представлено можливості гібридних форматів, зокрема моделі «перевернутого класу» та інтеграцію VR/AR-технологій, для розвитку критичного мислення й комунікативних компетентностей студентів. Охарактеризовано функції AI-систем у формуванні мікрогруп, аналітиці активності та персоналізації навчального контенту.
Визначено етичні й соціокультурні аспекти застосування штучного інтелекту, зокрема захист персональних даних і прозорість алгоритмів. Окреслено перспективи подальших лонгітюдних досліджень адаптивних освітніх екосистем.
