Abstract:
У статті описано роль і значення мовної біографії діалектоносія для характеристики його мовного портрета. Використано інтерв‟ювання як метод збору інформації про мовця та описовий і аналітико-синтетичний для аналізу траєкторії особистісного розвитку й культурного досвіду носія мови. Авторка доводить, що в полімовному середовищі зростає інтерес до вивчення мовної біографії носія мови, зокрема й діалектоносія. У науковій літературі прийнято розглядати мовну біографію як один із методів вивчення двомовності чи багатомовності. Традиційно факти лінгвістичної біографії елітарних мовців використовували для створення мовного портрета особистості.
Мовну біографію авторка розглядає як текст, записаний методом інтерв‟ювання, свідчення якого важливі для створення загального чи індивідуального мовного портрета діалектоносія. Розрізнення автобіографії і біографії не надто принципове, хоча особистісна вербалізація мовного шляху дає більш переконливі свідчення про динаміку мовних уподобань реципієнта. Наративна частина біографії містить опис особливостей побутового, культурного і професійного оточення, суспільних впливів, унаслідок яких склався особистий мовленнєвий досвід, тобто лінгвопсихологічний субстрат, який визначає мовні вподобання індивіда. Аналітична частина тексту – роздуми автора про причини зміни мовних уподобань носіїв, певні узагальнення, зроблені на основі власного мовлення про динамічні процеси у становлення мовної особистості. Для аналізу мовного портрета діалектоносія важливого значення набувають: особистий досвід мовлення, його рідна говірка, на основі якої сформувалися перші мовленнєві навички; освіта, яка дає змогу визначити пріоритети, здійснювати відбір мовних явищ; культурні традиції ареалу; природне мовне чуття. Лінгвістична біографія діалектоносія стає джерелом для узагальненого мовного портрета особистості й опису індивідуального портрета діалектоносіїв, які використовують рідну говірку в повсякденному спілкуванні незалежно від місця проживання.
