Abstract:
Статтю присвячено виявленню сутності інтернаціоналізації історії педагогіки в умовах глобалізації, з’ясуванню її можливостей щодо подолання кризових явищ і подальшого розвитку історико-педагогічного знання. Схарактеризовано уявлення вітчизняних і зарубіжних науковців про причини та наслідки кризового стану історії педагогіки як науки й навчальної дисципліни. Показано, що дослідники із європейських країн пов’язують маргіналізацію історико-педагогічних досліджень, витіснення їх на периферію наукового пошуку з освітньою орієнтацією історії освіти і педагогічної думки, тобто з прагненням впливати на процес професійної підготовки вчителів в університетах та сучасну освітню практику. Одним із шляхів подолання кризової ситуації й оновлення історії педагогіки як наукової дисципліни є її інтернаціоналізація, яка розглядається як процес включення міжнародного, міжкультурного та глобального виміру в історико-педагогічні розвідки та викладання історії освіти й педагогічної думки в закладах вищої освіти. Як основні напрями діяльності в межах інтернаціоналізації історії педагогіки визначено: публікацію результатів вітчизняних історико-педагогічних досліджень у міжнародних журналах; проведення порівняльних історико-педагогічних досліджень з чітким визначенням одиниць порівняння, країн або регіонів, історичних періодів; виконання міжнародних дослідницьких проєктів у галузі історії освіти і педагогічної думки; міжнародна співпраця в межах професійних асоціацій, участь у міжнародних конференціях, семінарах з історії освіти і педагогічної думки
