Європейський досвід формування резильєнтності суб’єктів публічного управління

Abstract

У статті розглянуто європейський досвід формування резильєнтності суб’єктів публічного управління як провідного чинника їхньої ефективності в умовах багатовимірних криз. Наголошено, що органи публічної влади дедалі частіше стикаються з пандеміями, економічними кризами, природними катастрофами, технологічними та кібернетичними загрозами, а також із безпековими викликами та воєнними конфліктами. У таких умовах резильєнтність виступає стратегічною передумовою сталого розвитку держави та збереження довіри громадян до влади. Автором проаналізовано наукові підходи до розуміння поняття «резильєнтність», визначено її як динамічний процес відновлення та розвитку, характеристику особистості, організації та системи. Здійснено огляд основних груп стресорів публічного управління – політичних, економічних, соціальних, екологічних, технологічних, кібернетичних, безпекових та організаційних – які визначають необхідність створення стійких механізмів реагування. Описано практичні моделі Європейського Союзу, зокрема Community Resiliency Model (CRM), яка спрямована на розвиток психологічної стійкості працівників та громад. Висвітлено значення системного управління ризиками, цифровізації та впровадження електронних сервісів, штуч- ного інтелекту, big data, хмарних технологій, кібербезпеки для підвищення загальної резильєнтності органів влади. Наголошено на необхідності постійного розвитку кадрового потенціалу через навчання з кризового менеджменту, емоційного інтелекту та стратегічного мислення. Визначено, що адаптація європейського досвіду до українських реалій потребує узгодження законодавства з директивами ЄС, створення регіональних хабів резильєнтності, розвитку міжвідомчої та міжсекторальної взаємодії, інвестицій у психосоціальну підтримку персоналу та цифрову трансформацію публічного управління.