Abstract:
Ця стаття розглядає проблему лінгвосоціокультурної компетенції, яка є невід’ємним
компонентом у навчанні іноземної міжкультурної комунікації, яка зараз розглядається як мета навчання. Нині як мета навчання іноземних мов висувається розвиток міжкультурної компетенції в учнів і формування цілісної культурно-мовної особистості. Ця проблема пов’язана з актуалізацією комунікативної лінгвосоціокультурної компетенції, якої займалися як вітчизняні, так і закордонні педагоги та науковці. У статті розглянуто можливість визначення окремих компонентів лінгвосоціокультурної компетенції (далі – ЛСКК). Нами приймається таке визначення ЛСКК як здатність індивіда здійснювати міжкультурну комунікацію, що базується на знаннях лексичних одиниць з національно-культурною семантикою та вмінні застосовувати їх у ситуаціях міжкультурного спілкування; спрямованість на володінні соціокультурно зумовленими сценаріями та національно-специфічними моделями поведінки з використанням комунікативної техніки, прийнятої в цій етнокультурі; спрямованість на вмінні використовувати фонові знання (історико-культурного, соціокультурного та етнокультурного фонів) для досягнення культурного порозуміння з носіями мови. Значущість ЛСКК випливає з її функцій, основними з яких є: ціннісно орієнтаційна; пізнавально-гуманістична, мотивувальна та регулятивна функція. У самій ЛСКК умовно виділено три компоненти: 1) лінгвокраїнознавчі знання та вміння; 2) соціально-психологічні знання та вміння; 3) культурологічні знання та вміння. Наступним компонентом ЛСКК є соціально-психологічні знання та вміння. Ця галузь знань і група вмінь може бути умовно поділена на загальнолюдські та національно специфічні й на загальнонаціональні й індивідуальні. До загальних соціально-психологічних знань та вмінь належать знання про країну, а також спілкування й володіння комунікативною технікою.
Оскільки національно-культурна специфіка мовної та немовної комунікації найчастіше базується на універсальних знаннях і вміннях, то було відзначено головні з них. Знання про стратегію та тактику спілкування й володіння ними припускають: виразність мови, орієнтацію щодо висловлювання, орієнтацію на адресата, саморегуляцію та регуляцію дій, статус, культуру мови.
Description:
Демченко Н. О. Лінгвосоціокультурна компетенція – частина основної стратегії навчання міжкультурної комунікації / Н. О. Демченко // Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка: Філологічні науки. - 2025. - № 1, травень. – С. 134-141.