Аналепсис як наративна рамка і композиційний центр поеми Вергілія «Енеїда»

Abstract

У статті досліджується аналепсис у поемі «Енеїда» Вергілія як ключовий елемент наративної структури, що виконує не другорядну, а стратегічну функцію в архітектоніці твору. Основна увага зосереджена на вставному оповіданні Енея (книги ІІ–ІІІ), яке не лише перериває лінійне розгортання подій, а й створює семантичну рамку для інтерпретації всієї поеми. Аналіз показує, що повернення до минулого є не лише художнім прийомом ретроспекції, а й слугує інструментом формування епічної ідентичності героя, та виразного переплетення особистої травми з історичним призначенням. У статті аналізується функціонування аналепсису в поемі «Енеїда» Вергілія як провідної наративної стратегії, що визначає архітектоніку та смислову перспективу твору. Вставний розповідний блок у книгах ІІ–ІІІ, де Еней реконструює події минулого. Методологічну основу дослідження становлять підходи класичної філології, структурної поетики та сучасної наратології. Особливу увагу приділено латинському тексту, композиційній логіці аналепсису й рамковій структурі, яка забезпечує структурне, емоційне та символічне обґрунтування епічного спогаду. У поемі Енеїда представлено аналепсис зовнішній, що реалізує історизацію оповіді за допомогою занурення в минуле поза основним сюжетом та тривалий, який через трансформацію пам’яті, відтворює епічну реконструкцію пам’яті. Крім зовнішнього і тривалого аналепсису, в епосі Вергілія виділяється екстрадигетичний рівень аналепсису та інтрадигетичний рівень. Завдяки аналепсису наративна модель «Енеїди» є однією з найдосконаліших форм побудови античної епіки, у якій аналепсис і рамкова структура перебувають у діалектичній взаємодії. Рамка задає межі та контекст, а аналепсис наповнює оповідь екзистенціальним змістом.