Реалізація мотиву світової туги в заповіті Агатангела Кримського: біографічний аспект

Abstract

У дослідженні здійснено комплексний аналіз поетичного заповіту Агатангела Кримського «На тортурних муках» крізь призму естетики світової туги (weltschmerz), що властива для українського модернізму доби fin de siècle. Осмисливши специфіку функціонування української літератури епохи зламу віків та спроєктувавши її на поетичну збірку «Пальмове гілля», авторка обстоює тезу про те, що А. Кримський є найяскравішим представником цієї літературної доби, адже його поетичний декаданс позначений не лише модерністськими пошуками, а й психоаналізом і невротичністю. Прочитання та осмислення поетичного доробку А. Кримського неможливі без занурення в біографічні передумови до його створення. Приватні кореспонденції письменника до видатних діячів української культури того часу (зокрема, до Б. Грінченка) дають чітке розуміння роздумів та суджень ліричного героя поезії, а свідчення істориків про життя А. Кримського дають змогу поєднати конкретні життєві етапи автора з переживаннями героїв його лірики. Приватний епістолярій письменника відкриває завісу його душевного стану та проливає світло на перипетії, що підштовхнули лірика до написання поетичного заповіту. Заповіт «На тортурних муках» типологічно вирізняється з-поміж поезій-пам’ятників, що мають на меті возвеличити авторів перед їхніми нащадками. Звертаючись до наступних поколінь, А. Кримський не вихваляється численними власними здобутками: змирившись із жорсткою тоталітарною реальністю та остракізмом, усвідомивши неможливість протистояти системі, поет розкаюється в єдиній провині – любові до науки. Мотив світової туги в поезіях простежуються завдяки дихотомії образів сонця і пітьми, зокрема, через психологічний самоаналіз, апатичність й екзистенціалізм. Поезія «На тортурних муках» постає не просто виявом саморепрезентації поета, а інструментом переосмислення місця опальних митців та їх екзистенційного спротиву в системі координат тоталітаризму.