| dc.description.abstract |
Статтю присвячено дослідженню его-текстів у письменницькій спадщині Б. Антоненка-Давидовича. Его-текст – це текст, що перебуває на стику документальної і художньої літератури, заснований на рефлексивному конструюванні моделі особистості, в основу якого покладена реконструкція минулого з урахуванням даних, отриманих у теперішньому. Его-текст знаходить своє вираження безпосередньо в текстах через зображення особистого життєвого шляху письменника або певного відрізку життя у співвідношенні історичного часу. Основними рисами его-текстів кваліфікуємо: оповідь від першої особи, автобіографізм, зосереджений на відтворенні внутрішнього світу автора; інтимність викладу, ототожнення автора й оповідача; пошук ідентичності.
У творчості Б. Антоненка-Давидовича автобіографічний дискурс є не лише способом
художнього самовираження, а й інструментом осмислення доби, травматичного досвіду та особистісної ідентичності. Его-текст, як форма письма, відображає «Я»-свідомість автора і набуває виразної форми через щоденникові інтонації, епістолярний дискурс, сповідальність оповіді, а також ретроспективну реконструкцію минулого.
У творчому доробку Б. Антоненка-Давидовича его-текст функціонує як безпосередньо, так і опосередковано. До суто мемуарно-автобіографічних творів письменника уналежнюємо автобіографічні повісті «Удосвіта», «На шляхах і роздоріжжях», збірка спогадів про окремих письменників та їх добу «Здалека й зблизька». До художніх творів з елементами его-текстів відносимо роман «Нащадки прадідів», повісті «Смерть», «Семен Іванович Пальоха», «Синя Волошка», оповідання «Два», «Просвітяни», «Соняшні плями», «Щастя», «Чистка», «Іван Євграфович більше не належить собі», «Шурабуря», «Печатка», твори для дітей («Бабині казки», «Золотий кораблик», «Колишні поляки», «Як соловейко став чижем», «Крижані мережки» та ін.), збірку прози «Сибірські новели» та ін., у яких автор реалізує моделі саморефлексії, документалізації травми та збереження внутрішнього голосу в умовах тоталітарного тиску. |
uk_UA |