Концепти Слово, Мова в поезіях Олександра Печори

Abstract

У статті описано особливості репрезентації концептів слово, мова в поетичному доробку О. Печори, виявлено мовно-естетичні інтенції автора щодо значення і місця слова, мови в житті окремої людини і суспільства, актуалізовано сутність змістових нашарувань, яких набувають ці найменування. Для інтерпретації мовного матеріалу запроваджено прийоми контекстуального аналізу поетичного тексту, описовий і дистрибутивний методи. Предметом розгляду статті стали вірші двох збірок письменника: «Поклик лелеки» (Лубни, 2020) і «Просто світити» (Лубни, 2024). У сентенціях автора про потребу збереження мови як духовного багатства народу спостережено зміни у змістових нашаруваннях на основні значення лексеми слово, що сприяє створенню концепту як комплексу культурних уявлень про українське слово і мову, зумовлює збільшення змістового об'єму номена. Найменуванням слово поет передусім позначає основну номінативну одиницю мови, потім репрезентує нею різноманітні жанри усного мовлення (побажання, подяку, балачки, дискусії, повчання, напучування, співчуття, поради тощо), а потім – творчі надбання майстрів слова. Естетизація образу слова реалізована завдяки апеляцій до слова, за яким слідують рішучі дії, і слова, не пов'язаного із втіленням задуманого в життя, а також дуалістичному протиставленню слова-правди і слова-лжі, перше з яких переростає в поняття істина, що, на думку поета, пов'язане з поняттями святість і любов, адже істинні переконання і дії людини можливі лише з великої любові. У деяких поезіях помітне розширення змістових нашарувань, згущення сем і відмова від конкретики, адже слово в поетичному дискурсі О. Печори – це істина, любов і Бог. Епітетно-метафоричні висловлення в дискурсі письменника поєднано з дієсловами на позначення мовної діяльності людини та метафоричними словосполученнями зі значенням „говорити, казати‟, що розширюють змістові нашарування на лексему слово. Концепт мова вербалізований передусім лексемою мова. О. Печора доводить, що кожне слово української мови має свій культурний (лексичний) фон. Тому для поета кожне слово рідної мови відмінне від запозиченого. Полемізуючи з прихильниками «руського міра», поет уводить в поетичний текст лексеми язик, язикомова, двомовність, які вважаємо засобом створення саркастичних конотацій. Таке мовлення письменник зіставляє із рідномовним, що асоційоване з молитвою.