Abstract:
Стаття присвячена проблемі концептуалізації поняття «інклюзивна література» в сучасних літературознавчих та методичних працях. Уточнюються параметри класифікаційного підходу до явища інклюзивної літератури. Поява в сучасній Україні найрізноманітнішої оригінальної і перекладеної та адаптованої українською мовою інклюзивної літературної продукції дає змогу класифікувати її за такими ознаками: за часом виходу у світ (класична і сучасна); за місцем появи (вітчизняна і зарубіжна); за рівнем фактажу (фікційна і нефікційна); за типом викладу історій (оповідна і розповідна); за віковим цензом реципієнтів (для наймолодших, молодшого шкільного віку, підлітків і юнацтва, для дорослих).
У роботі обґрунтована доцільність запровадження у закладах вищої освіти навчальних курсів із вивчення інклюзивної літератури як одного з чинників подолання стереотипів у стосунку до людей з особливими потребами. Стан порушеного питання проаналізовано в роботі з урахуванням змісту навчальних програм із дисципліни «Інклюзивна література», впроваджених у ЗВО України, а також особистого досвіду авторки викладання у НРЗВО «Кам’янець-Подільський державний інститут». Заняття з інклюзивної літератури розглядається: 1) як органічна ланка дидактичної системи, 2) як рефлексивно-емпативний простір. І медіаторів освітнього процесу, і здобувачів вищої освіти заняття з інклюзивної літератури спонукає до активної співтворчості й активного (с)прийняття конкретної ситуації.
Виходячи із власного досвіду розв’язання різних педагогічних ситуацій, авторка доводить, що продумано організований процес спостережень за поведінкою казкових чи літературних персонажів в інклюзивному середовищі формує у здобувачів алгоритми пізнавальних дій і поведінкових комплексів, необхідних людині не лише під час навчання, а й у повсякденному житті.
