Фасилітативна компетентність як складова професійної компетентності майбутнього соціального працівника

Abstract

У статті проаналізовано фасилітативну компетентність як складову професійної компетентності майбутнього соціального працівника Досліджено, що фасилітативна компетентність, яка включає вміння мотивувати, організовувати та підтримувати ефективну комунікацію, є ключовою у професійній діяльності соціального працівника. Її значення посилюється з огляду на тенденції гуманізації освіти та суспільства в цілому, що спрямовані на максимальну реалізацію потенціалу особистості. Проаналізовано категорії «фасилітація», «компетентність», «фасилітативна компетентність», «фасилітативна компетентність соціального спрацівника». Проаналізовано види фасилітації (психологічна, педагогічна, соціальну, спортивна, екофасилітація); структуру фасилітаційної компетентності соціального працівника (мотиваціно-ціннісний, когнітивно-гносеологічний, праксеологічний компоненти). Здійснено експериментальне дослідження рівня сформованості фасилітативної компетентності у професійний діяльності майбутніх соціальних працівників у Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника Результати констатувального експерименту засвідчили, що майбутні спеціалісти не відповідають необхідному рівню фасилітативної підготовки фахівців, оскільки орієнтовані на озброєння комплексом предметних знань, а не на формування в останніх професійно значущих умінь, навичок, якостей особистості, загальної та професійної культури (у 41,7 % респондентів фасилітативна компетентість сформована на достатньому рівні, 52,3 % − на середньому рівні, 6,3 % − на високому рівні). На етапі формувального експерименту зі студентами було проведено цикл вебінарів на формування фасилітативної компетентності. Результати контрольного етапу експерименту показав, що 17,1 % учасників експериментальної групи демонструють достатній рівень фасилітативної компетентності, 74,3 % – середній і 8,6 – високий, що дозволяє засвідчити позитивну динаміку експериментального дослідження. Зроблено висновок, що основним завданням сучасної вищої освіти є формування фасилітативної компетентності майбутнього соціального працівника, що передбачає формування навичок взаємодії, спрямованих на створення сприятливого середовища для розвитку особистості, професійного становлення, а також ефективного вирішення соціальних проблем. Це включає розвиток комунікативних умінь, емпатії, критичного мислення, здатності до рефлексії та адаптації в різноманітних соціокультурних контекстах.