Мовні засоби створення комічного ефекту в гумористичному дискурсі

Abstract

Статтю присвячено дослідженню механізмів створення комічного ефекту в гумористичному дискурсі. Визначено такі види комічного: гумор, сатира, іронія, сарказм, інвектива, бурлеск, травестія, гротеск. Виявлено, що розуміння гумору залежить від трьох чинників: ситуації спілкування, відправника та отримувача повідомлення. Результатом гумористичного акту є з’ясування рівня розуміння учасників ситуації. Установлено, що існує три типи схем, які є дуже важливими для розуміння гумору: когнітивні, формальні та емоційні. Виявлено, що емоційні схеми є більш важливими для розуміння гумористичного дискурсу, ніж для інших типів дискурсів. Виокремлено мовні засоби репрезентації комічного ефекту. Увагу зосереджено на теоріях, що лягли в основу визначення природи комічного: екзестинціальних, що ставлять собі за мету пояснити сутність гумору, умови, які мають бути забезпечені, щоб уважати висловлювання гумористичним, та теологічних теоріях, які концентруються на меті використання гумору і як його механізми зумовлені даними цілями. Установлено, що теорії гумору поділяють на три категорії: теорії переваги, теорії розрядки, теорії інконгруентності. Проаналізовано основні мовні засоби, що використовуються в гумористичному дискурсі: фонетичні – зміщення наголосу або зміна інтонації; лексичні – порівняння, омонімія, оновлені ідіоми та синтаксичні – неправильний синтаксичний зв’язок і використання паралельних синтаксичних конструкцій. Виявлено особливості британського та американського гумору як лінгвістичного та соціокультурного явища. Визначено, що гумор, маючи багато спільного з грою, сам може бути зрозумілий як метагра. Це дає йому змогу проникати в такі сфери, як політика, релігія, наука.