Abstract:
У статті розглянуто диспозитив modus крізь призму комедії «Серцеїд» Б. Шоу. Установлено, що досліджуваний феномен можна виокремити через низку підходів, зокрема: моду як певну систему класової диференціації, моду як механізм наслідування моральності та практику колективного відбору, моду як штучний запит на гендерний монізм, моду як візуалізоване середовище, моду як культурний ритуал, моду як дискредитацію соціальної інституції (шлюбу).
У ході аналізу зазначено, що для старшого покоління ціннісна рамка моди вбачається у свідомо сконструйованому образі, особливому життєвому стандарті, що вимагає неухильного виконання. Цей стандарт стосується як одягу-образу, так і реального образу, стилю поведінки,
знань, культури загалом.
Доведено, що мода виконує функцію тимчасової соціальної стабілізації, оскільки через імплементацію демократичного стилю спроможна об’єднувати представників різних соціальних прошарків. Через моду індивід виражає утилітарне ставлення до світу, яке втілюється у прийнятному або неприйнятному. Доволі часто модні захоплення спотворюють сутність явищ, перетворюючи серйозні ситуації на колективну гру.
Окремо Б. Шоу виділяє людину-«манекена». «Манекенна» природа персонажів оприявнюється за допомогою костюмів, звичок, ідей, які пропагують члени спільноти, у даному контексті – Ібсенівського клубу. З оптичного погляду мода перетворюється на видовище, віртуальну гру, котра артикулює гендерний монізм.
Зліпком культурного життя модної спільноти стає простір бібліотеки. Вісь комфорту локусу підкреслює імагінацію статевої значимості, позаяк візуальний простір бібліотеки породжує нову територію для семіотичної гри, сценічної гібридності.
У комедії Б. Шоу модним символом культурного ритуалу стає відвідування театру як соціально знакової події, що тимчасово об’єднує непримиренних антагоністів. Театр як місце зустрічі викликає спогади у заклятих ворогів та ініціює повернення «втраченої» дружби. Дружба, яка неможлива між конкурентами, під впливом модних віянь знімає питання про вдалий/невдалий попередній вибір і пропонує уже готові, схвалені суспільством стандартні зразки поведінки, які бездумно наслідують герої. Водночас залученість до культурних ритуалів підтримує стійкість ілюзії індивідуального успіху.
Мода через дискредитацію соціальних інституцій змінює парадигму шлюбних історій.
У драматурга постулюється динаміка відторгнення та осучаснення наявних схем зародження почуттів.
Установлено, що диспозитив modus (пост)вікторіанської культури в комедії Б. Шоу діахронічно рухомий, адже мова моди відображає різні форми свідомості й практик носіїв окремої спільноти.
