Abstract:
Статтю присвячено дослідженню ідіостилю роману «Чотири броди» Михайла Стельмаха. Останнім часом про творчість Михайла Стельмаха майже не згадують, аргументуючи це його приналежністю до так званих радянських письменників, натомість забуваючи про внутрішнє наповнення творчої спадщини митця, її націєтворчий характер. Мова прози митця втілює культурні цінності українського народу, які розкриті у творі за допомогою лексики. З цією метою розглянуто семантичне навантаження кольороназв у зазначеному романі українського письменника як репрезентантів буття українців, порівняно їх інтерпретацію в українській та іспанській мовах.
У роботі зазначено, що в художній літературі нейтральна лексика набуває смислового навантаження за допомогою використання кольорів, які викликають у читача певні асоціації. Традиційно у творах українських письменників переважають білий, чорний, червоний, зелений, жовтий, синій і брунатний кольори, які й були обрані об’єктом дослідження. Асоціативна палітра чорних кольороназв у романі «Чотири броди» Михайла Стельмаха має багато варіантів, серед яких превалює чорний колір як означник трагедії, втрати, суму, зла. Також є варіанти використання чорного кольору як частини Всесвіту, яка існує в гармонії з білим кольором відповідно до язичницьких вірувань українців. Білий колір має традиційне семантичне навантаження: уособлює чистоту, спокій, мудрість. Червоний, жовтий, синій і зелений кольори мають вітаїстичне семантичне значення в більшості епізодів твору. Оказіональний образ червоної пшениці уособлює продовження життя, перемогу над смертю.
Акцентовано увагу, що в романі «Чотири броди» Михайла Стельмаха подано модель українського суспільства, яка базується на засадах міфологічного світосприйняття. Філософію українців репрезентують кольороназви, які умовно можна поділити на дві групи, що уособлюють життя і смерть. Залежно від контексту амбівалентні кольористичні образи набувають виразних метафоричних значень, що є прикметною ознакою авторського ідіостилю.
