Українсько-польські мовні контакти в другій половині XVI – першій половині XVII ст.

Abstract

Українська полоністика має ґрунтовні дослідження, у яких простежено українсько-польські мовні контакти на різних хронологічних проміжках. Попри це, актуальним залишається студіювання «золотого» періоду української культури, спричиненого проникненням через польське посередництво європейських тенденцій у культурі, архітектурі, малюванні, жанрово-стильовому та лексичному збагаченні. У пропонованій статті простежено проникнення і функціювання в писемних пам’ятках української мови другої половини ХVІ – ХVІІ ст. різної жанрово-стильової належності лексеми сеймъ та її фонетико-графічних варіантів сеимъ, соимъ і съемъ, що вживалися з однаковою семантикою. Писемні тексти засвідчують нерівномірне поширення цієї лексеми на українському мовному ґрунті, обмежуючи її функціювання діловими текстами Правобережжя і творами інших жанрів, зокрема літописного, поетичного та ін., західним і північним Лівобережжям. Первинне проникнення в українську мову варіанта соимъ відбулося під впливом юридично-ділових текстів, зокрема Статутів Великого князівства Литовського як найавторитетніших законодавчих джерел, що через наявність у державі такої суспільної інституції сприяли закріпленню цього номена в українській мові, який, проте, у ХХ ст. під впливом мовної політики радянського уряду перейшов у пасивний фонд лексики. Одночасно в українську мову проникли й деривати сеимикъ та соимикъ, що позначали регіональні з’їзди, де ухвалювали рішення відповідного рівня. Слова сейм, сеймик, сойм, соймик кодифіковано в лексикографічних працях зі стилістичною диференціацією: варіанти сойм, соймик кваліфіковано історизмами. Перспективи дослідження вбачаємо в розширенні й поглибленні хронотопу джерельної бази українсько-польських мовних контактів.