Abstract:
У статті розглядаються актуальні проблеми викладання дисципліни «Шрифти» студентам
мистецьких спеціальностей у вищих навчальних закладах України. Звертається особлива увага
на вивчення історії виникнення та окремих етапах реформування кириличного письма у схід
них слов’янських народів. Головна тема дослідження – це актуальність створення національного шрифту, який візуально відображає всі специфічні особливості сучасної української мови.
Акцентується увага на проблемі, яка існує вже більш ніж 300 років, – зупинення поступового розвитку кирилиці шрифтовою реформою Петра І, яка була ним запроваджена
у 1708–1710 роках. Ми повинні пам’ятати, що у писемних літерах закладені не тільки відображення мовних звуків, а й відображення нашої історії та культурної спадщини. У статті розглядаються основні історичні етапи розвитку абетки, дається скорочена характеристика та опис стилів письма: устава, напівустава, скоропису та в’язі.
Особлива увага приділяється знайомству з шрифтовими розробками українського художника-каліграфа, професора Василя Яковича Чебаника, який впродовж півстоліття займається вивченням та удосконаленням національної української абетки. Графічні шрифтові розробки Василя Яковича базуються на поглибленому вивченні історичних умов виникнення слов’янської писемності та специфіки її еволюції. Глибоко занепокоєний майбутнім української абетки, художник вносить свої пропозиції до змін у конструкцію сучасної кирилиці, яка, на жаль, і досі є різновидом «гражданського шрифту» часів реформи Петра І. Новий український шрифт розробки Василя Яковича Чебаника отримав назву «Рутенія» та поступово входить в наше повсякденне життя. Ним вже починають користуватися деякі офіційні державні установи, школярі в молодших класах пишуть прописи за зразками нового шрифту.
У викладацький роботі треба особливу увагу приділяти саме самобутності українських шрифтів та їх поширенню серед українського суспільства.
