| dc.description.abstract |
У статті досліджується Армія оборони як освітньо-виховний інститут держави. Для цього проведено компаративний зріз-аналіз цього процесу в країнах, що в певні історичні часи перебували в схожих історичних умовах: Україна – Ізраїль. Зазначено, що Армія є не лише інститутом гарантування «національної безпеки», але й інструментом формування національної ідентичності. Причому йдеться не просто про те, що армія використовується у поверхово
пропагандистських цілях задля виховання почуття «патріотизму» та відчуття «національної ідентичності», а й про те, що її функція є набагато глибшою – формування нації, адже сильна і національно вмотивована армія країни є однією з основ національної держави.
Досліджено, що з моменту створення Армія оборони Ізраїлю проводила різнопланову виховну діяльність. Сотні військовослужбовців, що володіли національною мовою – івритом, навчали репатріантів, знайомили їх з історією та сучасними реаліями в країні, її географією, намагались розвивати у них почуття громадянської відповідальності за свою нову державу.
Особовий склад ізраїльської армії у період відновлення державності взяв на себе завдання фор-
мування нового суспільства. При цьому вивченню мови в армії було приділено багато уваги, її
мали опанувати всі, але насамперед командири.
Зазначено, що у підготовці особового складу ЗС держави в кожній країні вагому роль віді-
грають молодіжні національно-патріотичні, воєнізовані громадські організації. Агресія росії
активізувала існуючу проблематику військового та національно-патріотичного виховання
молоді, що є надзвичайно важливою для безпеки держави. Особливо її інформаційна складова
показала, що відсутність уваги до національно-патріотичного виховання, молодіжної військо-
вої підготовки належного рівня з боку української влади починаючи з часів проголошення
незалежності призвела до перетворення української молоді на об’єкт ідеологічного впливу
ворога. В Ізраїлі така робота з молоддю проводиться з часів відновлення.
Підкреслено, що серед проблем становлення українського війська – ЗСУ, окрім «радянського
стилю управління» значної частини командирів, неналежної підготовки особового складу, від-
сутності в офіцерів належного рівня знань та навиків управління військовими колективами
в нових історичних умовах, варто виокремити відсутність належної виховної роботи, побу-
дованої на історичній пам’яті формування української нації, на її національних символах та
ідеології державного будівництва, утвердженні української мови тощо. Компаративний зріз
виховних процесів Армій Оборони України та Ізраїлю дозволяє стверджувати, що ЗСУ значно
відстають в організації і проведенні національно-патріотичної роботи військовослужбовців,
хоча якраз ця діяльність дала змогу виплекати з юні визначних військових діячів. |
uk_UA |