Abstract:
Пропонована стаття висвітлює малодосліджену в українському
мовознавстві проблему – релігійну ономастику, зокрема один з її видів –
назви споруд релігійного культу.
Мета статті – з‘ясувати семантико-структурні особливості
еклезіонімів, які М. Ханенко використав у щоденникових записах.
Поставлена мета детермінувала такі завдання: 1) з‘ясувати сутність
поняття «еклезіонім», 2) визначити структурні параметри еклезіонімів,
3) проаналізувати авторську специфіку використання еклезіонімів як
засобу номінації топооб‘єктів. Для досягнення задекларованої мети
використано як основні контекстуальний, зіставний, описовий методи,
метод дискурс-аналізу та структурно-граматичного моделювання.
В україністиці статус еклезіонімів не має однозначного
потрактування. Вони є витворами людини, можуть своєю назвою
вказувати на локус, презентують духовний вимір суспільства,
синкретизуючи в собі і прагмо-, і етно-, і культуро-, і топосферу.
Топонімний складник в еклезіонімі переважно дифузний, імпліцитний,
потребує додаткових фонових знань для розуміння, про який об‘єкт
ідеться, що, своєю чергою, переміщує еклезіоніми на периферію ядра
онімного простору, проте частота уживання, детермінована релігійністю
чи художнім задумом автора, може перемістити цей клас онімів у ядерну
зону.
Проведе дослідження засвічує, що М. Ханенко для номінації споруд
релігійного культу активно послуговувався лексемами церковь і
монастырь, які в широкому контексті можуть уживатися й самостійно
задля уникнення тавтології, у чому проявляється така їхня ознака, як
варіантність. У тексті щоденникового дискурсу, що перебуває на межі
художнього, ділового, епістолярного стилів, еклезіоніми функціюють як
у повній, офіційній, так і в редукованій, неофіційній формі. Повна форма
еклезіонімів у «Щоденнику» репрезентована спорадично моделлю «церковь + во имя + Р. в. (атрибутив + ім‘я святого)», тоді як
трансформована модель «церковь + Р. в. імені святого» функціює у
структурних різновидах: а) N1 + Adj + N2; б) N1 + N2 + N3; в) N1 + Adj +
N2 + N3 + N4. Засвідчено випадки редукції моделі до двох компонентів,
перетворення ключового компонента моделі в атрибутивну форму, що
разом із загальною назвою утворюють атрибутивно-субстантивне
сполучення, яке функціює як синонім-пропріатив. Еклезіоніми з
апелятивом монастырь утворюють єдину атрибутивно-субстантивну
модель (з прямим і зворотним порядком компонентів), де атрибутивний
компонент переважно утворений від топоніма.
