Abstract:
У статті проаналізовано критерії добору джерел до «Словника
української мови XVI – першої половини XVII ст.», застосовані у 1980-х
роках як основні для формування його джерельної бази –
територіальний, жанрово-стильовий, мовний. 1994 року у Львові вийшов
друком чи не найповніший реєстр писемних пам‘яток (близько 3,5 тис.
одиниць), укладений за названими критеріями. Закцентовано на потребі
деякої ревізії підходів до залучення текстів з уваги на їхній
інформаційний потенціал для поповнення реєстру словникових гасел,
виявлення трансформацій у семантичні структурі лексем, можливості
словникарів працювати із повнотекстовими цифровими копіями та
базами даних у доповнення до картотек та нові дослідження, які
зміщують фокус уваги із позамовних чинників на автора, його мовну
особистість та інтенції, культурно-історичний контекст появи пом‘ятки.
Як приклад наведено один із важливих текстів цього періоду – переклад
«Хроніки» польського історика Мацея Стрийковського, який
започаткував нову тривку традицію історієписання Східної Європи. Цей
текст використано (вибірково розписано до картотеки) лише на 14 % як
ресурс лексичних одиниць для словника, однак навіть побіжні
спостереження засвідчують його потенціал заповнювати прогалини у
перелікові реєстрових слів, додаючи унікальні фіксації чи унікальні
контексти і, відповідно, значення. Окрім іншого, рукописний фоліант має
цікаву користувацьку історію та етапи доредаговування із привнесенням
«руського контексту та візії», що доводить його цінність як джерела
мовного матеріалу для лексикографічних праць, студій з історичної
лексикології та історії повсякдення. Мовний аналіз пам‘ятки у
перспективі доповнить відмостями припущення істориків про час і місце
його виготовлення.
Джерела словника, писемні пам‘ятки, тексти яких не повною мірою
або неналежно (вибірково) репрезентовані у джерельній базі, потребують
додаткового опрацювання зі застосуванням цифрових підходів, що,
своєю чергою, розширить можливості словникарів і дослідників.
