Види та причини мовленнєвих порушень у дітей

Abstract

У статті наголошено, що розвиток мовлення дітей є одним із пріоритетних напрямів функціювання закладів дошкільної освіти; акцентовано, що в Україні спостерігається велика кількість дітей із порушенням мовлення й ця тенденція щороку зростає; схарактеризовано варіанти атипового формування мовлення в онтогенезі, показники, за якими можливо визначити проблеми розвитку мовлення в дитячому віці; проаналізовано різновиди затримки мовленнєвого розвитку (затримка на стадії емоційного спілкування, затримка на стадії називання, відсутність інтересу до спілкування, затримка на стадії «дитячих слів»); виокремлено загальні й специфічні закономірності психічного розвитку дитини з порушенням мовлення; простудійовано класифікації мовленнєвих порушень – клініко-педагогічну, психолого-педагогічну й медичну (специфічні розлади розвитку мови й мовлення); звернено увагу на дві групи мовленнєвих порушень у дітей: структурно-семантичне оформлення висловлювання (афазія та алалія), фонаційне оформлення висловлювання (дисфонія, тахілалія, брадилалія, заїкання, дислалія, ринолалія, дизартрія); досліджено причини патології дитячого мовлення, до яких належать: біологічні фактори (ті, що впливають у період внутрішньоутробного розвитку плоду та в процесі пологів), соціально-психологічні фактори (психічна деривація дитини: рання двомовність; надмірна стимуляція мовленнєвого розвитку; порушення мовлення в осіб, які оточують дитину; неналежне виховання в колі сім’ї та ін.), а з позиції медичних факторів – внутрішні (ендогенні) й зовнішні (екзогенні), наслідком яких може бути виникнення «мутизму» – повної відмови від спілкування; розглянуто чинники (травми) постнатального періоду, що впливають на мовленнєвий розвиток; доведено, що з мовленням тісно пов’язані всі психічні процеси – свідомість, мислення, пам’ять, увага й уява.