Abstract:
У статті розглядається проблема відсутності в Україні стандартизованих підходів до моніторингу й оцінювання соціально-реабілітаційних послуг для осіб з інвалідністю, зокрема дітей та їхніх сімей. Важливість моніторингу й оцінювання полягає в оптимізації використання ресурсів громад і забезпеченні відповідності
послуг потребам їх отримувачів, а індикатори слугують ключовим інструментом для об’єктивного вимірювання ефективності та якості надання послуг, що дає змогу виявляти недоліки, впроваджувати найкращі практики та підвищувати рівень соціально-реабілітаційної допомоги. Соціально-реабілітаційні послуги є багатоаспектними й потребують комплексних індикаторів, які забезпечують всебічне охоплення всіх аспектів надання послуг. Методологія дослідження передбачала проведення кабінетного аналізу наукових
публікацій та офіційних документів, відібраних у таких наукометричних базах, як Scopus, Web of Science, Google Scholar і ResearchGate. Контент-аналіз відібраних джерел допоміг ідентифікувати сучасні підходи до розробки індикаторів для моніторингу й оцінки соціально-реабілітаційних послуг. З’ясовано, що розробка
таких індикаторів базується на таких теоретичних концепціях, як «реабілітації на рівні громади», концепція якості життя, а також на правозахисних документах, таких як Конвенція про права осіб з інвалідністю. Хоча
наявні підходи враховують комплексний характер реабілітаційних послуг, вони не призначені безпосередньо для моніторингу й оцінки соціально-реабілітаційних послуг. Зазначене актуалізує необхідність розробки спеціалізованих індикаторів, які б давали змогу оцінювати ефективність їх надання дітям з інвалідністю та
їх сім’ям, їх апробації, визначення інформаційної бази для визначеного переліку індикаторів.
