dc.description.abstract |
Статтю присвячено розкриттю сутнісних характеристик антипедагогіки в
контексті постмодерністського дискурсу. Показано, що представники цієї педагогічної течії закликали до відмови від виховання як цілеспрямованого процесу формування особистості, вважаючи його тоталітарним і спрямованими на деперсоналізацію. Представлено ідеї постмодернізму, які сприяли становленню й розвитку антипедагогіки та альтернативної освіти: зміна статусу знання в суспільстві; позаструктурний, нелінійний спосіб організації цілісності, що виключає жорстку централізацію, упорядкованість та симетрію; особлива модель сучасності, у якій людині не нав’язуються життєві орієнтири та цінності.
Доведено, що поширення означених ідей на освіту й педагогічну науку допомогло обґрунтувати базові положення антипедагогіки, пов’язані з відмовою від
цілеспрямованого формування особистості за певним зразком, нав’язування світоглядних схем, життєвих орієнтирів та цінностей, вимогою встановлення симетричних відносин, рівноправного діалогу вчителя й учня. Зроблено акцент на тому, що антипедагогіка не обмежувалась критикою традиційної шкільної освіти й педагогічної науки, а, спираючись на принцип спонтанної автономії дитини, пропонувала альтернативні педагогічні методи, які сприяють саморозвитку й самовизначенню учня. Ідеї антипедагогіки та її конструктивний потенціал реалізується в альтернативних закладах освіти. |
uk_UA |