Михайло Грушевський і українська мова: у контексті творення політичної нації

Abstract

У статті представлено авторську рефлексію внеску видатного українського вче- ного-історика, академіка ВУАН (1923), громадського і політичного діяча Михайла Грушевського (1866 – 1934) в обґрунтування засад самостійного державного буття українців у контексті боротьби за запровадженняї хнього навчання материнською мовою та розвиток системи національної освіти. Хронологічні межі дослідження – перші десятиіття ХХ ст. Висвітлено роль громадсько-політичної, публіцистичної діяльності М. Грушевського у відстоюванні й захисті інтересів, культурних потреб українського народу, утвердженні статусу української мови як безальтернативної для освіти українців, як самодостатньої мови окремого слов’янського народу на теренах поміж двох імперій, що й досі має історично повчальний та політико аргументований сенс. Доведено, що цілеспрямована, національно орієнтована громадська, просвітницька діяльність вченого є, по-перше, прикладом особистого внеску в наше державотворення, особливо в обставинах переддня української революції. По-друге, обґрунтовані ним ідеї щодо розбудови національної освіти українців заклали підвалини філософії національної освіти на майбутнє. У науковому обігу актуалізовано дві публіцистичні статті М. Грушевського – «Камінь спотикання» і «Камінь наріжний» (обидві – 1916 р.) – контекстуально значущі для поглиблення сучасного уявлення про зроблене вченим для піднесення етносвідомості українців, передовсім українського селянства як носія мовної культури і традицій, вироблення у співвітчизників спільного розуміння національної минувшини, сприйняття рідної мови як атрибуту незалежного життя.