Дослідження феномена самовдосконалення в міждисциплі- нарному контексті

Abstract

У поданій статті доведено актуальність феномена самовдосконалення як суттєвої особистісної та професійної якості у контексті глобалізації сучасного світу, інтеграції освіти України до європейського освітнього простору, трансгресивності суспільства в ХХІ столітті. Обґрунтовано доцільність аналізу самовдосконалення на засаді міждисциплінарної методології, що передбачає розгляд певних об’єктів, явищ і процесів як міждисциплінарний синтез відповідно до феноменології різних наук. У форматі філософії проаналізована ґенеза підходів до тлумачення самовдосконалення починаючи з часів античності. Висвітлена суспільна зумовленість процесу самовдосконалення, представлено розгляд його базових форм, а саме: ідеалістичної, матеріалістичної та діалектичної. Доведена детермінація самовдосконалення особистості цілями й цінностями суспільства. Представлено три основних аспекти розгляду самовдосконалення в психології, а саме: як явища, що розкриває можливості людини, її сутність; як явища самоактуалізації особистості; як якості, що сприяє духовному росту особистості і виявляє можливості свідомості та самосвідомості людини. Акцентовано зв’язок самовдосконалення із суб’єктністю особистості. З’ясовано, що самовдосконалення особистості залежить від її власної активності, цілей, мотивів і переконань. Педагогічне трактування самовдосконалення пов’язане з його розглядом як найвищої форми саморозвитку особистості, що є усвідомленим і спрямованим на зміну себе і своїх професійних здібностей процесом, який відповідає зовнішнім і внутрішнім вимогам та загальнолюдським цінностям. З’ясовано, що поняття «самовдосконалення» науковці іноді ототожнюють з такими поняттями, як «самоактуалізація», «саморозвиток», «самовиховання», «самореалізація», «самоосвіта».