Abstract:
Номінація народного календаря як репрезентант духовної
та матеріальної культури етносу пов’язана з моделюванням мовної
картини світу, адже ілюструє зв’язок між формуванням, розвитком
лексичної системи мови і традиційною культурою, відображаючи
світорозуміння, світобачення мовців, засвідчуючи своєрідність
народного мислення.
Етнографічні, фольклористичні напрацювання, а також
лексикографічні, лексикологічні, лінгвогеографічні, збірники діалектних
текстів та ін. стають цінним джерелом для репрезентації репертуару
одиниць тематичної групи лексики народного календаря української
мови.
Аналіз стану вивчення онімної (геортоніми, хрононіми)
й апелятивної календарно-обрядової лексики та фразеології ілюструє
нерівномірність її студіювання, перевагу мовознавчих праць про
номінацію поодиноких календарних свят чи їх частин, брак матеріалів
із низки говіркових ареалів, а відтак ‒ потребу заповнити прогалини
на діалектній карті. Вибір дослідження саме цієї тематичної групи
лексики мотивовано потребою зберегти ті мовні одиниці, які опиняються
на периферії словника говорів через швидку нівеляцію календарної
обрядовості.
Різноаспектні дослідження лексики народного календаря
на матеріалі української літературної мови та діалектів уможливлять
повний опис цього пласту лексики, продемонструють його формування
й динаміку, ареальну специфіку, лексико-семантичні зв’язки та ін., що
й надалі потребує фіксації, систематизації та всебічного аналізу.
Результатом подальших розвідок стане максимально комплексне
представлення календарно-обрядової номінації ‒ свят, присвятків,
обрядодій, обрядових атрибутів, учасників тощо ‒ у зведеному
словникові мови, а також у текстографії та лінгвогеографії.
