Писемні пам’ятки з Полісся джерела «словника української мови ХVІ – першої половини ХVІІ ст.»

Abstract

Територіальний чинник у студіях із мовної діахронії набуває щораз більшої ваги. Виникнувши в певний час у мовному просторі, пам’ятки писемності зберігають свою здатність локалізуватися в ньому, тому не лише стають джерелами для вивчення мови на певному синхронному зрізі, а й створюють умови для дослідження мовної еволюції. Особливо рельєфно це проявляється на рівні словника мови. Залучаючи до історичного словника лексичний матеріал писемних пам’яток із конкретного мовного (діалектного) ареалу, лексикограф отримує змогу використати потенціал географічної проєкції слова, щоб визначити чи уточнити семантику, інтерпретувати зміни у ній, спираючись на словники сучасних діалектів і живе мовлення. Жанрово й структурно різноманітні тексти з Полісся – репрезентативна частина джерельної бази «Словника української мови XVI – першої половини XVII століть». Вирізняючись відносною демократичністю в мовному вимірі, маючи в основі здебільшого живий лексикон розмовної мови, ці тексти доповнили реєстр словника унікально фіксованими лексичними одиницями, які мають широкі й зрозумілі контексти. Це і загальновживана лексика найрізноманітніших тематичних груп (особливо цінні для словника назви реалій із тогочасного повсякдення), і професійні назви, і термінологія адміністративно-правова, церковно-релігійна, філософська, ботанічна тощо. Онімний пласт лексики пам’яток із Полісся виявляє своєрідну традицію найменувань осіб і місцевостей, проливає світло на мовну картину світу поліщуків. Що більшою кількістю текстів оперуватиме лексикограф, то повнокровнішою буде мовна репрезентація історичного періоду в реєстрі та в ілюстративній частині словника.