Говірка як точка перетину локального й інтерлокального (із спостережень над говіркою села Грозинці на Буковині)

Abstract

Статтю присвячено описові однієї говірки як системи, адже говірка акумулює в собі типові риси говору й водночас є платформою для спостережень над реальним функціонуванням мови в конкретному просторі у визначений час. Мета статті – схарактеризувати основні особливості говірки с. Грозинці, виявлені в усному діалектному мовленні на всіх мовних рівнях. Говірка належить до малодосліджених і не була об’єктом докладного вивчення. У розвідці проаналізовано типові фонетичні, морфологічні та синтаксичні діалектні риси, властиві говірці. Серед фонетичних рис, які відрізняють її від типових буковинських: відсутність перезвуку а до е, відсутність наближень к до т, д до ґ, сильне укання, приставний в. Закцентовано на словозміні іменних частин мови, морфологічних особливостях іменників (хитання в роді), прикметників (творення ступенів порівняння), відзначено діалектні форми займенників та прислівників). У синтаксичній структурі говірки виявлено своєрідні прийменниково-іменникові конструкції, активне функціонування підсилювальних часток та вигуків, типове вживання інверсійного порядку слів. У говірці записано низку не зафіксованих раніше слів, які доповнюють Словник буковинських говірок новою цінною інформацією: оригінальною семантикою вже відомих номенів, удокладнюють словотвірні гнізда, розширюють уявлення про локалізацію окремих лексем. Спостереження над лексикою села засвідчує і суто мовні процеси, які відбуваються в говірці, зокрема фонетичні та семантині зміни лексики, підлаштування її до діалектної системи говору, і вплив позалінгвальних чинників: перебування краю в умовах іноземного панування впродовж тривалого часу, віддзеркалення в діалектному лексиконі традиційних форм господарювання. Відзначено низку літературних назв, які відійшли до пасивного складу, але продовжують функціонувати в говірці, що засвідчує дихотомічний зв’язок літературної мови та її діалектних варіантів. Спостереження над записами діалектного спонтанного мовлення дозволило кваліфікувати говірку як буковинську з рисами подільських.