Abstract:
Статтю присвячено описові однієї говірки як системи, адже говірка
акумулює в собі типові риси говору й водночас є платформою для
спостережень над реальним функціонуванням мови в конкретному
просторі у визначений час. Мета статті – схарактеризувати основні
особливості говірки с. Грозинці, виявлені в усному діалектному мовленні
на всіх мовних рівнях. Говірка належить до малодосліджених і не була
об’єктом докладного вивчення.
У розвідці проаналізовано типові фонетичні, морфологічні та
синтаксичні діалектні риси, властиві говірці. Серед фонетичних рис, які
відрізняють її від типових буковинських: відсутність перезвуку а до е,
відсутність наближень к до т, д до ґ, сильне укання, приставний в.
Закцентовано на словозміні іменних частин мови, морфологічних
особливостях іменників (хитання в роді), прикметників (творення
ступенів порівняння), відзначено діалектні форми займенників
та прислівників). У синтаксичній структурі говірки виявлено своєрідні
прийменниково-іменникові конструкції, активне функціонування
підсилювальних часток та вигуків, типове вживання інверсійного
порядку слів.
У говірці записано низку не зафіксованих раніше слів, які
доповнюють Словник буковинських говірок новою цінною інформацією:
оригінальною семантикою вже відомих номенів, удокладнюють
словотвірні гнізда, розширюють уявлення про локалізацію окремих
лексем.
Спостереження над лексикою села засвідчує і суто мовні процеси,
які відбуваються в говірці, зокрема фонетичні та семантині зміни
лексики, підлаштування її до діалектної системи говору, і вплив
позалінгвальних чинників: перебування краю в умовах іноземного
панування впродовж тривалого часу, віддзеркалення в діалектному
лексиконі традиційних форм господарювання. Відзначено низку
літературних назв, які відійшли до пасивного складу, але продовжують
функціонувати в говірці, що засвідчує дихотомічний зв’язок літературної
мови та її діалектних варіантів. Спостереження над записами діалектного спонтанного мовлення дозволило кваліфікувати говірку як буковинську з рисами подільських.
