Драматургія Михайла Старицького в кінематографічній інтерпретації (на матеріалі фільму Р. Синька “Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці”)

Abstract

Стаття присвячена проблемі взаємодії різних видів мистецтва, міжмистецького перекладу, зокрема кінематографічного прочитання літературного твору. Матеріалом дослідження обрано один із зразків екранної інтерпретації української літературної класики. У статті пропонується спроба компаративного аналізу драми “Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці” М. Старицького та її екранізації, створеної режисером Р. Синьком, вивчається специфіка інтерсеміотичної адаптації п'єси в її екранній версії, розглядаються окремі аспекти трансформації художнього змісту літературного твору, яка характеризує його втілення у форматі кіномистецтва. Авторка виявляє особливості художнього конфлікту драми М. Старицького, досліджуючи її у зіставленні з твором В. Александрова “Не ходи, Грицю, на вечорниці”, який є джерелом фабули. У статті вивчаються психологічний та соціальний аспекти художнього конфлікту п'єси “Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці”, з'ясовуються особливості його структури та окреслюється функція персонажа-медіатора. Авторка зосереджує увагу на смислових нюансах, що відрізняють кінострічку Р. Синька “Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці” від її літературної основи, описує структурні зміни, яких зазнає сюжет і персоносфера драми в її кіноверсії. Трансформація художнього змісту п'єси М. Старицького в однойменній екранізації режисера Р. Синька не є суттєвим переосмисленням твору-першоджерела й відхиленням від інтенції письменника, вона увиразнює драму людських взаємин поза її соціальним або етнокультурним контекстом.