Abstract:
У статті порушено проблему визначення прогностичних можливостей розвитку заочної педагогічної освіти в Україні на основі використання позитивного вітчизняного історико-педагогічного досвіду 1950-1980-х рр. Виявлено, що корисним було б звернення до практики роботи навчально-консультаційних пунктів, аналогом яких сьогодні може бути систематизоване застосування елементів дистанційного навчання. Наголошено, що заслуговує уваги минулий досвід організації вступу на основі диференційованого підходу до заочників, відповідно до їх вікових особливостей, фахового й соціального статусу. Зазначено доцільність повернення практики періодичного написання диктантів і контрольних робіт з української мови. У роботі зауважено, що придатним до використання є досвід диференційованого й індивідуального підходів до організації практики та дієвої співпраці між закладом освіти, органами управління освітою та школою в питаннях підвищення ефективності освітнього процесу, працевлаштування випускників, формування державного замовлення. При цьому, недопустимим є політизація й ідеологізація освітнього процесу.
