Abstract:
У дослідженні за допомогою методу організаційного моделювання представлено
структурно-функціональну модель системи соціально-педагогічної роботи із превенції соціального сирітства в територіальній громаді міста, визначено й обґрунтовано структурні компоненти системи (цільовий, об’єкт-суб’єктний, змістовий, технологічний, середовищний і ресурсний), для кожного з яких розроблено новий зміст і встановлено взаємозв’язки. Розкриваючи цільовий компонент системи, автор наголошує на важливості створення превентивного соціально-підтримуючого середовища сім’ї та дитини в територіальній громаді міста, яке сприятиме ефективному виконанню сім’єю всього комплексу соціальних та соціалізуючих функцій по відношенню до дитини, забезпеченню її гідного життя, виховання,
розвитку, соціалізації і самореалізації, недопущенню ситуації відмови від дитини, її бездоглядності чи безпритульності. У дослідженні зазначено, що зміст процесу превенції соціального сирітства з точки зору системно-комплексної організації має чотири рівні: перший – базовий – забезпечення державою гідного соціально-економічного рівня життя і благополуччя всіх громадян шляхом прийняття необхідного законодавства, запровадження державної соціальної політики і моделі (системи) захисту сімей, дітей та молоді; другий – превентивний (рівень соціально-педагогічної превенції), що включає: 1) соціально-педагогічний (превентивний, докризовий) патронат, який передбачає соціально-педагогічну роботу з усіма
соціально здоровими і соціально вразливими сім’ями; 2) соціальний (кризовий) патронат – робота з кровною (біологічною) сім’єю та розвиток інституту патронатної сім’ї; третій рівень – профілактичний (рівень соціально-педагогічної профілактики), до якого входить: 1) сімейний патронат (профілактика вторинного сирітства) – соціально-захисна діяльність щодо дітей з аморальних (антисоціальних) сімей, їх вилучення і влаштування у сім’ї тимчасового перебування, підготовка кандидатів у прийомні батьки та батьки-вихователі, створення інституту прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу; 2) постінтернатний патронат – профілактика реплікативного
(повторного сценарію) сирітства, що включає роботу з випускниками-вихованцями
інтернатних установ віком до 23 років; четвертий рівень – реорганізаційно-мобілізаційний, що передбачає: 1) реформування державної інтернатної системи шляхом реорганізації державних інтернатних установ у різнопрофільні центри соціально-педагогічної підтримки сімей, дітей та молоді, створення мережі спеціалізованих соціальних центрів допомоги сім’ям різних форм власності; 2) професійну підготовку (перепідготовку, підвищення кваліфікації) фахівців соціальної сфери до здійснення соціальної (соціально-педагогічної) превенції соціального сирітства в умовах територіальної громади міста.
