dc.description.abstract |
У статті розглядаються основні теоретико-методологічні проблеми вивчення соціальних криз та катаклізмів, а також важливих етапів розвитку суспільства в історичній пам’яті народу. Метою статті є розгляд впливу кризових явищ на історичну пам'ять народу та проблем, пов’язаних з переосмисленням минулого народу. Автор підкреслює неоднозначність поняття «історична пам'ять» та розглядає різні підходи до його визначення. Історична пам’ять розглядається і як один з головних каналів передачі відомостей про минуле та досвіду із покоління в покоління, і як найважливіша складова самоідентифікації індивіда. Дослідниця наводить приклади звернення до подій минулого з метою їх переосмислення. Було підкреслено такі властивості історичної пам’яті народу, як збереження та відтворення в пам’яті індивідів події минулого, та здатність переносити їх на переживання реальних подій і проектування майбутнього. Автор висвітлює класифікацію криз Йорна Рюзена та стратегії усунення травмуючого характеру подій. В ході аналізу історичний наратив визначається як один із засобів вивчення вибору стратегії подолання кризи. Зроблено висновок, що для жителів певної країни велике значення має саме спільне минуле, ті ситуації, коли змінюється точка зору на певні історичні події. На думку автора, періоди криз та соціальних катаклізмів у суспільстві з боку істориків та соціологів потребують більш детального вивчення з метою їх переосмислення та використання отриманих знань для подальшого розвитку суспільства. Проблеми формування соціальних міфів та «винаходу минулого» в політичних цілях у подальшому потребують більш глибокого осмислення. |
uk_UA |