dc.description.abstract |
Статтю присвячено дослідженню мови художньої літератури як системного явища, що включає в себе всі мовні рівні, які виступають у комплексі, підпорядкованому відповідному ідейно-естетичному об’єктові. Основну увагу зосереджено на визначенні стилістичної ролі фонетичної організації тексту, ролі звукопису й ритмомелодики в художньому мовленні, а також предметом розгляду стали мовні одиниці морфемного й словотвірного рівнів – суфікси суб’єктивної оцінки, префікси, індивідуально-авторські новотвори, основне призначення яких – емоційно-експресивне забарвлення висловлювання. Окреслено функцію лексико-фразеологічних засобів у мовній тканині художнього твору: слово є головним носієм і виразником значення, експресії, образності, слова творять смислову основу кожного твору. У статті зазначено, що, аналізуючи мовні особливості тексту, важливо не тільки виявити слова, що належать до тої чи тої семантичної групи лексем (багатозначні слова, синоніми, антоніми, омоніми, пароніми), але й визначити їх функції, доцільність їх уживання саме в цьому контексті. Завдання дослідника – інтерпретатора художнього тексту – з’ясувати, наскільки мовне оформлення відповідає його змістові й цільовому призначенню, наскільки воно реалізує авторський задум. |
uk_UA |